Під час обміну 5 лютого 2025 року повернувся з полону військовий медик з  Вараського району  Андрій Васильович ШИДЛОВСЬКИЙ.

      Низький уклін і шана мужньому Герою із Володимирця!

      Андрій змалку був активним хлопчиком, брав участь у всіх виставах та концертах школи.  Окрім того, був дуже зацікавлений біологією та хотів стати лікарем.   У 2012 році вступив у Дніпровську медичну академію, і всі шість років студенства та два роки інтернатури проявляв активність у всіх справах.  З третього курсу почав працювати в реанімаціі. В роки інтернатури жив у лікарні, здобував досвід, та рятував життя людей в команді з іншими працівниками відділення.  

        У 2020 році Андрій став військовим медиком. Щоб рятувати та допомагати там, де критично мало людей його спеціальності. До повномасштабного вторгнення він був на ротації зі своїм підрозділом у зоні бойових дій. Там він працював у медпункті,  періодично виїжджав у місто, купував ліки хлопцям, лікував їх, робив обходи. 

        Після 24 лютого Андрій майже одразу опинився в Маріуполі. Виходив на зв’язок рідко.

      "Інтернету не було. Телефонував раз на 3-4 дні, на пару хвилин. І в тих розмовах було постійно чулно вибухи, вони наче не згасали зовсім… Найкращий подарунок на 8 березня – дві хвилини розмови із ним. А далі він зник на довгих 19 днів. Я не знала  що з ним, чи він взагалі живий. Здавалось, що від невідомості та очікування сходила з розуму.. Тоді я просто не знала, що потім чекатиму 10 місяців …і це не кінець. 5 квітня він вийшов на зв’язок, у них звідкись з’явився Інтернет. Тоді я дізналась, що увесь цей час вони з госпіталем були безвилазно у бункері, що працює він анестезіологом і не тільки: перев’язки, операції, лікарські призначення. Тоді він і скинув мені ці фотографії, де з налобними ліхтариками в умовах підвалу рятують життя. Потім зв’язок знову зник. З’явився лише 12 квітня, тоді Андрій і повідомив, що їх взяли у полон." - ділиться спогадами мама Валентина Михайлівна.

      Андрій ШИДЛОВСЬКИЙ проходив службу у 36-тій окремій бригаді морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського).  Під час вогневого зіткнення з супротивником  потрапив у полон, де перебував 3 роки.

      

      Ми повинні знати Героїв в обличчя і дякувати кожному з них!

      Нехай віра не полишає усіх, хто чекає рідних, які знаходяться в полоні або вважаються зниклими безвісти.

      Нехай кожен український полонений якнайшвидше пізнає дух свободи  та побачить мирне небо без грат!